Досить часто педагоги лають учнів. А ті, у свою чергу, жаліються на своїх учителів. Зазвичай батьки захищають власну дитину. Тому в усіх конфліктах звинувачують «поганих” друзів чи наставників. А коли їхні «чудові” нащадки раптом стають відлюдкуватими, знервованими, озлобленими, розводять руками. Так хто ж винен, що дитина стала агресивною? Як вийти з цієї ситуації?
На думку медиків та психологів, агресивність необхідна для нормального розвитку дитини. Інакше вона не зможе повноцінно пізнавати оточуючий світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Тому не варто панікувати, якщо час від часу ви помічаєте, що у ваших малюка чи школяра виникають спалахи агресії. Турбуватися про порушення емоційного розвитку дитини треба тоді, коли вони недостатньо вмотивовані або узагалі безпідставні. Причин може бути достатньо.
Дитина може поводитися агресивно, коли намагається привернути увагу тих, хто її оточує. В основному це дітлахи з неповних чи неблагополучних родин, ті, кого вдома не балують похвалами та ласкою. До того ж у 6-7 років у школярів з’являються комплекси, пов’язані з новою соціальною роллю – страх осуду, острах не виправдати надії батьків, педагогів чи товаришів. Це призводить до виникнення неврозів. Дитина починає ставитися з недовірою до оточуючих, постійно зазначає вороже відношення до себе, намагається якось себе убезпечити. Використовуючи відомий постулат, що найкращий спосіб захисту – це напад, застосовують для цього агресію.
Інша досить поширена причина дитячої озлобленості та нестриманості – ревнощі. У цьому випадку агресія дитини може бути направлена як на людину, чию прихильність вона хоче завоювати, так і на свого «конкурента”, якому це вдається краще.

Інколи на об’єкт агресії перетворюються ті, кому діти заздрять чи кого підсвідомо бажають принизити – неначе покарати за перевагу над ними. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини. На жаль, часто у цьому є непряма провина саме педагогів. Вони, зокрема, вдаються до публічного приниження своїх учнів. А це, у свою чергу, призводить і до заниження самооцінки. Небезпечно і те, що інші діти також утягують у процес приниження. Оскільки чітка моральна позиція у них ще не сформована, вони підтримують викладача і копіюють його поведінку. Так у класі з’являються «ізгої”.
Що ж треба робити, щоб «вилікувати” дитину від підвищеної агресивності? Перш за все вона повинна знати, що ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Допоможіть їй зрозуміти свою індивідуальність, покажіть, у чому полягають її переваги перед іншими дітьми.
Не говоріть своєму нащадкові, що він поганий і не виправдовує ваших сподівань. Акцентуйте увагу на тому, що дитина зробила поганий вчинок, образивши іншу людину, якій, напевне, дуже боляче. Навчіть її за будь-яких обставин не сміятися разом з усім класом над товаришем, який потрапив під обструкцію учителя. Якщо вона сама стала мішенню, порадьте їй не тримати зла на оточуючих і допоможіть розібратися у причинах того, що сталося. Щоб дитина була відвертою, створіть комфортну психологічну обстановку. Кращих ліків, ніж любов і розуміння, ще ніхто не придумав.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.