Середні століття були періодом застосування до людей жорстокихпокарань. Підозрюваний повинен був тричі витримати дибу, батіг і так званий«худий глечик». Катування минулих часів були свого роду соціальною рекламою, здопомогою якої влади людям нав’язували страх і тримали їх в покорі. Важливуроль відігравала публічність покарання. Таким чином зберігався громадськийпорядок.

Застосування суворих тілесних покарань були викликані реаліями тогочасу. Не знали в Середньовічному суспільстві про судово-медичну експертизу, неможливо було відрізнити краплю вина від краплі крові, факти багатьох злочинівпостфактум підтвердити було дуже складно. Тому уряд застосовував жорсткіпревентивні заходи і тримало громадян в постійному страху.

Тому першим етапом тортури була демонстрація цього процесу. Людинірозповідали, що його чекає за скоєний злочин. Описи були дуже реалістичними істрахітливими, тому людина відразу починав «співпрацювати» з представникамивлади та часто зізнавався у всьому.
Тортури на Русі були регламентовані законом. Тортури застосовувалися ів радянській Росії, і в 90-х, і сьогодні вони мають місце в нашому суспільстві,але все це, звичайно, незаконно. А на Русі вони були легальні. Підкоряючисьзакону, підозрюваний у злочині чоловік повинен був тричі випробувати на собітри тортури: дибу, батіг і «худий глечик».

Що ж являла собою диба? Цим словом називали знаряддя тортур, задопомогою якого розтягували тіло обвинуваченого, при цьому часто з вивихом ірозриванням суглобів. Людини приковували до важкої колоді, фіксуючи його так,щоб він не міг поворухнутися. Перед підвішуванням на дибу плечові суглобипідсудному нерідко виламував кат, якого за це і називали також і заплічнихсправ майстром.


Це катування набуло широкого поширення і було дуже популярне. Чому саме такий вид припав владі засмаком? Все через оборотнінаслідки його застосування. Людинідоводилося терпіти жахливу біль, але суглоби можна було вправити назад і тимсамим повернути працездатність. Таким чином, держава не лишалось робочої сили.Також застосовували побиття батогами. При цьому один кат сідав на голову обвинуваченому, а інший на ноги,це запобігало каліцтва найважливіших для життя і працездатності органів.

Було й інше моторошне знаряддя тортур, коли людину саджали на коня, уякого замість сідла стирчало залізне вістря. До ніг нещасного прив’язуваливантаж, який тягнув тіло до землі. Біль був нестерпний.

При побиттінамагалися потрапляти виключно в спину. Але сили для удару не шкодували. Такожпоширеною була і катування, яке називали «худий глечик». Суть муки була в тому, що на поголену голово підсудного по крапліпротягом декількох годин падала вода. Закінчувалося це позбавленням розуму.

Багато тортури були запозичені жителями Стародавньої Русі у їхніхзакордонних колег. Англійці, наприклад, знайшли наступний спосіб провчити своїхпияків: на них надягали бочки замість одягу, після чого на ланцюгу водили повулицях міст. У Росії також використовувалася бочка для п’яниць, в яку наливалибрагу і садили туди самого винного. Бочка була закрита так, що вибратися людиназ неї самостійно не могла.Для більшого приниження навколо бочки дівки водили хороводи і приспівували: «Їжвино, пий вино». Часто таке покарання закінчувалося трагічно для винуватця. Учому ж була його небезпека? Коли людина знаходиться в спиртовому розчині, то унього починає відшаровуватися м’які тканини від кістки. Це заподіює йомунеймовірні страждання. Нерідко з «виховної» бочки діставали труп.

При Івані Грозному було поширено покарання вогненним палаючим віником.Париться в лазні — традиція і необхідність для російської людини. Банний віникбув у той час у кожному будинку. Дивлячись на нього кожен згадував, як поступають з тими, хто порушуєзакон.

Тортури та жорстоке покарання — виривання язика — було популярно багатостоліть. За тютюнопаління виривали язик до того, як моду на тютюн ввів Петро І.Картярів ж крім язика відрізали також і носи. За часів Олексія Михайловича існувала думка, що вкартах закладені чотири причини-символу смерті Христа. Спис символізують піки,хрест — трефи, ромбовидні цвяхи — бубни, а черви — губку, яку підносили до губХриста.

Не шанували в Росії також і петрушечників -комедіантів. Їх карали досить жорстоким чином. За часів Івана Грозного булочітко прописано, яке чекаєних покарання.  Затискати пальці в лещата, причомузазначалося, що кістка повинна вийти з шкіри, як вишнева кісточка з вішеньки. Після такого покарання палець можна було видаляти, оскільки він опинявсяабсолютно не функціональний. Петрушечників по рукахвідразу визнавали на вулиці.

Напевно, найпоширенішим і найганебнішим тілесним покаранням було такипобиття. У Римі, наприклад, батіг була зроблена з бичачого статевого органу ізалишала на тілі характерний слід у вигляді коси. У Росії використовувавсябатіг, яким сікли худобу. Обвинуваченого хльостали на спеціальномупристосуванні, найчастіше на так званій «кобилі», яка представляла собою споруду з двох дощок і колод.Призначенням їх було посилення принизливого становища підсудного, який під часпобиття знаходився в непристойній позі з прогнутою спиною.Майстерність ж катів іноді було здатна вражати уяву.

Історія княгині Лопухіної здивує будь-яку сучасну людину. Княгинябула дуже хороша собою і постійно змагалася з Єлизаветою в кількості женихів інарядів. Єлизавета звинуватила Лопухіну в державній зраді. Та ж на допитіобмовила і Бестужеву, яка була її подругою. Винесений вирок був суворий: жінкамналежало вирвати язики, іпісля побиття, відправити на каторгу. Княгиню Лопухіну роздягнули догола,помічник ката закинув її на плече. Кат завдав всього три удари по спині, два зяких вертикальних паралельно один одному, а один горизонтально. Після цьогошкіра відійшла від спини бідної жінки, і як тканина, накрила сідниці. Бестужевуж спіткала інша доля. Жінка «побраталась» з катом, подарувавши йому свій хрест.Удари кат завдав таким чином, що на спині навіть не залишилося шрамів. Язик він лишетрохи прихопив. Згодом, після декількох років на каторзі жінки знову булиприйняті до двору. Лопухіна стала інвалідом, а Бестужева залишилася практичноцілою і неушкодженою.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.