Одне з головних понять, які в нашому уявленні асоціюються з «екзотичним» мусульманським Сходом — це, безсумнівно, гарем. Саме це слово походить від арабського «харам», що означає — «священне, заборонене» (так що правильніше було б вимовляти «Харем», але так вже склалося).
 
Гарем був дійсно забороненою частиною будинку, куди ніхто крім господаря та його дітей не мав права увійти. Виняток могло бути зроблено лише для шаха або султана, якщо він зволить відвідати будинок свого підданого — адже вважалося, що його візит принесе щастя. Тут жили дружини мусульманина.
 
Говорячи про гарем, як правило, мають на увазі особливе явище, що склалося в часи Аббасидів — династії арабських халіфів, що правили з 750 по 1258 рр. Цій традиції пізніше слідували і інші мусульманські правителі. Гарем став окремим, замкнутим палацовим комплексом — настільки замкнутим, що при Гаруні ар-Рашиді людина, який наглядала за його гаремом, замикав його на ніч і не випускав з рук ключ.
 
Ким були мешканки гарему?
 
Ні, не тільки дружини! З кінця IX ст. деякі арабські халіфи, а згодом — правителі Османської імперії… могли взагалі не мати дружин, обмежуючись гаремами. Більше того, коли турецький султан Сулейман Пишний одружився — таки на наложниці Хюррем (відомої також під ім’ям Роксолана), це викликало обурення в народі: султан зосередив увагу на одній-єдиній жінці — чи не зачарувала вона його?
 
Скільки жінок могло бути в гаремі?
 
У згадуваного вже Гаруна аль-Рашида їх було близько двох тисяч, але не всі вони були наложницями — були співачки, служниці, а наложниць, на яких була покладена особлива місія — виношувати і народжувати дітей від халіфа. Звертати в рабство мусульман і навіть іновірців, які проживають в мусульманській державі, було заборонено — тому всі ці жінки походили з інших земель: або полонянки, захоплені на війні, або куплені на ринку рабів.
 
Спочатку всіх цим «світом» управляли фаворитки султана, але з початку XVII ст. головною в гаремі стає валіде — султан — тобто мати правителя. Її найближчою помічницею була хазнедар-уста — економка, казначейша. Далі за рангом слідували Хасекі — головні дружини, яких могло бути тільки чотири. У кожної з них були особисті апартаменти, рабині. Серед інших жінок привілейоване місце займали кадинен — жінки, вагітні від султана або, що вже народили дітей, яких визнали законними принцами або принцесами (це було нелегко: адже досягти такого становища хотілося всім, варто було жінці завагітніти — можна було не сумніватися: конкурентки зроблять все, щоб справа не дійшла до пологів!). Саме одна з них ставала новою Хасекі, якщо місце звільнялося…
 
Положення кадине мали шанси досягти ікбал — дівчата, на яких султан звернув увагу при відвідуванні гарему. Звернув увагу — це не обов’язково ткнув пальцем або заговорив з нею, досить того, що пан затримав на дівчині погляд. За такими знаками уваги стежила валіде-султан.
 
Колишні наложниці — вже не молоді — потрапляли в категорію Кальф. Кожній з них покладався штат прислуги, вони навчали «ремеслу» новоприбулих. Нижчу ступінь займали одаліски, яких султан поки ще жодного разу не удостоїв своєю увагою — а можливо, і не удостоїть ніколи. Нарешті, в гаремі були і звичайні рабині — вони, на відміну від інших, мали право покидати цей палацовий комплекс, щоб купити все необхідне. А оскільки чоловічу роботу теж хтось повинен був робити (ремонт, догляд за садом, за кіньми, заготівля дров тощо), то в гаремі були і чоловіки — зрозуміло, такі, які не могли б зацікавити жінок. Не всі вони були євнухами (тобто позбавленими ознак статі), але ті, хто такими не були, зобов’язані були носити величезні коміри, що заважають дивитися по сторонах — щоб не дивилися на належних султану жінок.
 
Яка була доля цих жінок?
 
Обридлі монарху наложниці цілком могли виділити придане і знайти чоловіка (як правило, цим займалися кальфи). Після смерті султана вільно піти з гарему могли ті жінки, які народили від нього дочок, ті ж, що народили синів, повинні були залишатися до сходження на престол нового султана — і навперебій намагалися усунути конкурентів власних синів.
 
Турецькі гареми пішли в минуле разом з Османською імперією в 1924 р., коли була проголошена турецька республіка.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.