Лису гору (розташована між проспектом Науки, Наддніпрянським шосе і Теличкою) територіально поділяють на три частини: русалочий і відміцьки яри, а також — мертвецький гай. Судячи з назв, веселеньке місце! Тим цікавіше його відвідати.

За деякими даними, до прийняття Руссю християнства в підземеллях гори язичницькі жерці зберігали книги, таємні знаки, золото, поклонялися своїм богам, проводили обряди. А пізніше князь Володимир розправлявся тут з тими, хто «…оскверняху землю требами своими…», «…пред дубом молебны поют…».

У 1240 році воїни хана Батия захопили Київ. Батий, щоб не залишати в тилу живих ворогів, наказав замурувати печери на Лисій горі, де від пограбувань і вбивств ховалися місцеві жителі.

За часів Петра I на горі звели фортецю і створили в ній секретні підземні споруди — в горі були вириті величезні підземні резервуари, куди закачувалась вода з Дніпра. У разі захоплення ворогом фортеці, її підземелля могли бути швидко затоплені разом з нападниками. Щоб зведення споруди залишилося в таємниці, за наказом князя Меншикова, близько трьох тисяч кріпаків, що будували резервуари, були скинуті живцем в колодязі …

У першій половині 19-го століття територія гори вже належала Печерському монастирю. Ченці вирощували тут фрукти і овочі, займалися бджільництвом.

У 60-х роках позаминулого століття градоначальники придбали ці землі, і з ініціативи генерала та інженера Едуарда Тотлебіна було вирішено звести тут кріпосні споруди. У 1872 р. було споруджено Лисогірський форт, який являв собою складну систему бастіонів, равелінів, теналів. Земляні вали були прорізані потернами — довгими тунелей. В казармах могли розміститись кілька тисяч солдат. План фортеці тримався в суворій таємниці (недотримання таємниці каралося засланням у Сибір, у воєнний час — розстрілом). З 1897-го форт перетворений в військові склади, де зберігалися вибухові речовини. Це, можливо, і призвело в 1918 р до потужного вибуху, що зруйнував частину Печерська.

На початку XX століття оборонні споруди експлуатувалися в якості в’язниці, а з 1906 р. форт почав використовуватися як місце страти, в основному, політичних злочинців. Тіла страчених кат закопував неподалік від місця страти. Саме тут 24 вересня 1911 був повішений один з найбільш відомих злочинців, агент охоронного відділення Дмитро Богров, вбивця прем’єр-міністра П. Столипіна.

У 30-ті роки на горі побудували підземний військовий завод. Під час оборони 1941-го року більшість будівель форту постраждали від німецьких авіабомб.

У 1985 році, в ознаменування 1500-річчя Києва, Лиса гора була перетворена в природний парк. Тут збереглися один вид тварин, три види рослин і два види грибів, занесених до Червоної книги України. Вчені-геофізики стверджують, що саме тут проходить найбільш потужна геопатогенна зона в Києві.

Ще кілька років тому, при в’їзді на гору з боку вул. Саперно-Слобідської, був шлагбаум, охорона. Що ж ми бачимо сьогодні? Натовпи (!) Відпочиваючих на машинах, розвідних багаття в місці, де це суворо заборонено, мусорящіх на галявинах і в потерн.

Але, незважаючи на купи сміття, тут досі можна побачити багато чого цікавого:

Капище з дерев’яними ідолами і вівтарем, де проводилися (і проводяться зараз) язичницькі обряди.

Радіооб’ект № 7 (використовувався як станція зв’язку Київського військового округу і глушник радіопередач, що йдуть із Заходу). Під станцією нібито розташовувалися секретні лабораторії з дослідження феноменів магії і окультизму, уфологічний центр, а також лабораторії з дослідження космосу.

Лижний схил (взимку, як водиться, для лижників; влітку — роздолля для велосипедистів).

Покинуті сходи, що ведуть до озера.

Висохле озеро.

Потерни (тунелі) — напевно, найцікавіше в Лисогірському форту. Не складе труднощів знайти безліч написів на цеглинах, зроблених ще давним-давно!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.