За теплої погоди дозвілля молоді проходили на вулиці. Восени, коли холодніло й дощило, такі зібрання влаштовували в оселі. Вони називалися вечорницями.
Традиційні українські вечорниці – унікальне явище громадського життя. Тому варто про них розповісти детальніше. У жовтні дівочі й парубочі гурти збиралися на свої віча. Хлопці таємним голосуванням вибирали з поміж себе керівника ватаги. На таку роль міг претендувати шанований усіма юнак. Він повинен був мати природні організаторські здібності, чемно ставитись до своїх однолітків, чесно полагоджувати всілякі конфлікти.
Після обрання ватага запрошував собі одного або двох помічників. Так учиняли і в дівочих гуртах. Керівники обох спілок обирали на осінь-зимовий період село, де мали, збиратися вечорниці, і наймали за відповідну плату чи угоду хату. Як правило, це були хати одиноких жінок, переважно вдів. Хлопці зобов’язувались забезпечувати хату паливом, а дівчата – стежили за чистотою.
Про час і дні вечорниць оголошували виборні ватаги. Першими сходилися дівчата, пізніше навідувались і юнаки. На вечорницях можна було прясти, вишивати, лагодити різні господарські снасті. На перепочинках влаштовували танці, співали , грали в різні ігри.
Кожен учасник вечорниць мав дотримуватись установлених законів – не приходити напідпитку, не лихословити, не ображати інших. Хто порушував установлені правила, позбавлявся права відвідувати вечорниці.
На вечорницях молодь не лише розважалась, але й навчалась різних ремесел – вишиванню, різьбярству, розучували народні пісні та багато іншого. Згалом вечорниці відігравали важливу роль у повсякденному побуті нашого народу.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.