Привиди та примари.

Розумні і серйознілюди кажуть, що примар в природі не існує. Немає такого явища в навколишньомусвіті, так як воно суперечить усім фізичним законам, яким неухильнопідпорядковується як сама людина, так і вся навколишня його дійсність. Ця точказору вже давно домінує в суспільстві і ніяких альтернатив не має. Її прихильникамиє і шановні панове, обтяжені науковими знаннями і ступенями, і далекі віднезрозумілих речей, але тверезомислячі громадяни.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Йти проти науки – це все одно, що проти вітру плювати.Відразу ж затюкають зваженими і грамотно обгрунтованими доводами, іронічнимиглузуванням і уїдливими фразами. Однак і в наші дні знаходяться деякі сміливці,які, не дивлячись ні на що, намагаються довести протилежне і замахуються нафундаментальні істини, яка тяжіє, подібно нависаючим гранітним скель, надлюдськими умами.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Ці зухвалі громадяни шукають ізнаходять (бо, хто шукає, той завжди знайде) докази існування таємничихсутностей, іменованих примарами та привидами. <="mso-bookmark: _GoBack;">Неможна сказати, що ці докази абсолютні й незаперечні, але ж і самі примари<="mso-bookmark: _GoBack;"> та привиди<="mso-bookmark: _GoBack;"> – сутності доситьслизькі, малозрозумілі і туманні. А тому, яке явище, так<="mso-bookmark: _GoBack;">ий<="mso-bookmark: _GoBack;"> і доказ.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Під примарою<="mso-bookmark: _GoBack;"> чипривидом<="mso-bookmark: _GoBack;"> звичайно розуміють розмитийвізуальний образ людини, тварини або якого-небудь неживого об’єкта. Цей образабо об’єкт не є матеріальним: його не можна помацати, понюхати, а можна тількипобачити. Досить часто і людський погляд його не в змозі зафіксувати:розглянути невловиму сутність можливо тільки на фотографії, яка безпристрасновириває з потоку часу одну мить і заморожує його у всіх деталях і проявах.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Такі фотографії завжди єнайвагомішим і незаперечним підтвердженням того, що примари і привиди існують.Звичайно, деякі скептики беруть на себе відповідальність стверджувати інше. Вонибезапеляційно стверджують: знімок з таємничим змістом ніщо інше як банальна фальсифікація,або результат непередбачуваною гри світла, або поєднання тіней і предметів, абобрак плівки. <="mso-bookmark: _GoBack;">Можна розбити собі лоба, стверджуючипротилежне, але той, хто не хоче бачити, – не побачить.

 

<="mso-bookmark: _GoBack;">Було б, звичайно, здорово, якби привиди<="mso-bookmark: _GoBack;"> та примари <="mso-bookmark: _GoBack;">з<="mso-bookmark: _GoBack;">’я<="mso-bookmark: _GoBack;">влялися<="mso-bookmark: _GoBack;"> всім підряд і як можна частіше. Тодіневіруючих не було б. На жаль, таке ніколи не спостерігалося в цьому тлінномусвіті. Таємничі суті діють вибірково. Вони або обживають якісь певні місця, абопостають у всій своїй красі містичної тільки перед певними <="mso-bookmark: _GoBack;">людьми<="mso-bookmark: _GoBack;">.

<="mso-bookmark: _GoBack;">У Старому Світі знаходиться чимало стародавніх замків істаровинних будинків, в яких примари<="mso-bookmark: _GoBack;"> та привиди<="mso-bookmark: _GoBack;"> мешкають з незапам’ятних часів. Вониоселилися в цих місцях давним давно, а цікаві смертні валом валять, щоб хочодним оком поглянути на це моторошне і хвилююче видовище.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Так на околиці одного з житлових масивів міста Дорст, що вНімеччині, стоїть старий двоповерховий будинок. Будівництво його датується XVIIстоліттям. За місцевими мірками це зовсім невеликий термін, так як саме містозасновано в 1251 році.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Будинок розташований в чудовому, майже райському куточку. Зодного боку до нього майже впритул підступає ліс, з іншого, рукою подати дорічки Ліппе. Чисте повітря, аромат зелені, спів птахів – все це навіваємрійливе піднесений настрій. Реальність же така, що ложка дьогтю псує бочку змедом.

<="mso-bookmark: _GoBack;">У цій будівлі мешкає привид увигляді молодої і красивої дівчини. Вже протягом другої сотні років вона з’являєтьсяв одній і тій ж кімнаті на другому поверсі після півночі. Цю таємничу примарулегко побачити. Потрібно тільки набратися сміливості і залишитися ночувати уроковому місці. Варто лише приготована постіль, в яку необхідно лягти іприкинутися сплячим.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Якщо сміливець не засне, щомалоймовірно через сильне хвилювання, то при слабкому світлі місяця, що ллєтьсячерез вікно, він зможе споглядати, через прикриті віка, просторе приміщення. <="mso-bookmark: _GoBack;">Йомубуде чітко видно середин<="mso-bookmark: _GoBack;">у<="mso-bookmark: _GoBack;"> кімнати, а от кути морок надійно укутають непроникною чорнотою.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Ближче до першої години ночі, в одному з кутів виникне білийсилует. <="mso-bookmark: _GoBack;">Його<="mso-bookmark: _GoBack;"> буде чітко видно на похмурому темному фоні. Бачення почне повільно наближатисядо ліжка. Поступово його обриси стануть чіткішими, і любитель гострих відчуттівзможе розрізнити тонку струнку фігуру, одягнену в біле довге плаття. Рисиобличчя примари теж проясняться і опиняться молодими і красивими, обрамленимихвилястим довгим волоссям.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Юне і прекрасне створіння жіночої статі підійде зовсімблизько до ліжка і замре на якийсь час. Потім воно повернеться і пройде довікна. Тонка дівоча рука доторкнеться до скла. У довгих витончених пальцяхз’явиться <="mso-bookmark: _GoBack;">вуглик<="mso-bookmark: _GoBack;">.Він почне стрімко рухатися по залитій місячним світлом прозор<="mso-bookmark: _GoBack;">ій<="mso-bookmark: _GoBack;"> поверхні. Пальці дівчини будутьвиводить <="mso-bookmark: _GoBack;">ним<="mso-bookmark: _GoBack;"> на склі якісь цифри.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Потім привид припинить писати і попрямує в темний куток. Вінповільно розчиниться в мороці, а <="mso-bookmark: _GoBack;">відважнийспоглядач<="mso-bookmark: _GoBack;">, повинен впитися поглядом у віконнийотвір. На ньому будуть чітко видні чорні цифри. Чотири перші з них позначаютьрік, дві наступні місяць, а дві останні – число. Людина прочитає на склі датусвоєї смерті.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Через короткий час чорні знаки почнуть бліднути і незабаромпропадуть. Сміливець ж може залишати кімнату, тому що нічого цікавого більше нетрапиться.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Ці прогнози збуваються завжди. Так ще в 1963 році, молодий іуспішний французький адвокат побачив на склі фатальний вирок – він повинен бувпомерти через п’ять днів. Чоловік був здоровий, як бик, займався спортом імарив про блискуче майбутнє. У нього було безліч планів на роки вперед,пристойний рахунок в банку і красуня дружина.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Адвокат вийшов з кімнати в пригнічених почуттях, але вирішивперехитрити долю. У призначений день він замкнувся в номері готелю, попередившиперсонал, щоб його не турбували до наступного ранку. Таким чином молодийчоловік спробував убезпечити себе від фатальних випадків і обдурити примар<="mso-bookmark: _GoBack;">у<="mso-bookmark: _GoBack;">, що передбач<="mso-bookmark: _GoBack;">ила<="mso-bookmark: _GoBack;"> швидкий смертельний кінець.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Наступного дня його знайшли мертвим у ванній кімнаті. <="mso-bookmark: _GoBack;">Він<="mso-bookmark: _GoBack;"> мабуть мив руки, мило впало напідлогу, нога наступила на нього і посковзнулася. Тіло полетіло вниз, і головаз усього розмаху вкарбувалася скронею в кут масивної ванни. Смерть наступила невідразу. Нещасний ще жив якийсь час. Лікарі стверджували, що вчасно наданамедична допомога могла б врятувати йому життя.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Аналогічне відчуття розгубленостіі гіркоти зазнав і американський промисловець Джеймс Уїтні в 1977 році, коливийшов з фатальної кімнати. <="mso-bookmark: _GoBack;">Він довгий час зазнавав труднощів убізнесі, і тільки в останні два роки його справи пішли в гору. Привид молодоїдівчини передбачив йому кончину через три дні.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Чоловік вже був у віці, <="mso-bookmark: _GoBack;">по<="mso-bookmark: _GoBack;">бачив багато за довгі роки свого існування, побував урізних колотнечах, і, здавалося, ніщо вже не могло повалити його в страх ірозгубленість. Але реальна дата смерті розбудила в ньому первісне почуття жахуперед фатальною неминучістю й дике бажання життя.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Три дні – незначний термін. Джеймс і вірив, і не вірив уфатальний кінець. Весь час він провів у готелі, не знаючи, що робити. Нарешті,до кінця третього дня, йому прийшла їдея, як можливо максимально убезпечитисебе. Американець вирішив в призначений день перебувати в церкві. Храм Божий -це те місце, де сили зла відступають, а захист панове гарантована покійноїтишею і надійними товстими стінами, здатними захистити кожного віднепередбачених небезпек.

<="mso-bookmark: _GoBack;">До півночі залишалося зовсім небагато часу. Уїтні вийшов зготелю і поспішив до будівлі, в якому сподівався знайти душевний спокій івідчути себе в безпеці. Він виявився на безлюдній вулиці, коли годинник наміській ратуші пробили північ. Настала дата його смерті, згідно прогнозупримари. Час почав відраховувати хвилини, неухильно наближаючи фінал.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Чоловік додав кроку, потім побіг. Церква була зовсім вженедалеко: залишалося тільки перетнути перехрестя і подолати відстань не більшеніж у п’ятсот метрів. Уїтні ступив на проїжджу частину, зробив кілька поспішнихкроків.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Несподівано, з вузької вулички з ревом вилетів потужниймотоцикл. Він полоснув яскравим світлом фар по очах американця. Віднесподіванки той завмер на місці, а наїзник залізного звіра спробувавзманеврувати, щоб уникнути зіткнення. Заднє колесо мотоцикла пішло юзом, машиназавалилася на бік і з усього розмаху вдарилася в сто<="mso-bookmark: _GoBack;">ячого<="mso-bookmark: _GoBack;"> посеред дороги, як стовп,перехожого.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Джеймс Уїтні відлетів до ліхтарного стовпа і стукнувсяголовою об його основу. Травма черепа виявилася несумісною з життям.Американець помер миттєво. Його ім’я потрапило в довгий список імен тих людей,які вирішили кинути виклик долі і дізнатися дату своєї смерті.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Летючий Голландець<="mso-bookmark: _GoBack;">.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Привиди<="mso-bookmark: _GoBack;"><="font-size: 12.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> тапримари<="mso-bookmark: _GoBack;"> можуть представлятися не лишемолодими дівчатами. Вони здатні виступати в образах старих, жінок похилоговіку, дітей, а також бути <="mso-bookmark: _GoBack;">з<="mso-bookmark: _GoBack;">’ялятися <="mso-bookmark: _GoBack;">людям у вигляді потягів метрополітенуабо старовинних парусних кораблів.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Легенда про «Летючого Голландця» розбурхує уми моряків вже неодне століття. Таємничий корабель-привид з’являється несподівано на морськійгладі у районі йде на всіх парах судна. Це старовинний корвет, судячи іззовнішнього вигляду, побудований ще наприкінці XVII століття. Він надуває вітрилаі йде врівень з сучасним швидкохідним кораблем.

<="mso-bookmark: _GoBack;">На його палубі не видно людей. Жерла гармат стирчать вздовжбортів, але біля них немає ніякого руху. На щоглі майорить голландський прапор.На верхній палубі відсутній і керманич, і капітан. Корабель-привид ніяк нереагує на звукові та світлові сигнали і поступово набирає швидкість. Нарештіцей фантом відривається від швидкісного лайнера і йде далеко вперед. Він зникаєза лінією горизонту, а вражені моряки довго ще не можуть прийти до тями.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Є повір’я, що зустріч з «ЛетючимГолландцем» віщує загибель. Попався на його шляху корабель обов’язково потоне вбурю, або розіб’ється об прибережні скелі. У старі часи, просолені морськимивітрами безстрашні чоловіки з забобонним жахом падали на коліна, при виглядіцього провісника швидкої загибелі, і просили у всіх святих захисту і порятунку.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Бачити корабель-примара в морях і океанах стали з початкуXVIII століття. У той же час, серед моряків, виникла й легенда, за допомогоюякої намагалися пояснити це незрозуміле явище. Вона оповідає про те, що команда«Летючого Голландця» дуже поспішала додому після довгого плавання і не прийшлана допомогу потопаючому судну, тим самим порушивши один з основних морськихзаконів.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Вищі сили суворо покарали відступників. На них було накладенопрокляття, а корабель виявився приреченим назавжди перебувати у відкритомуокеані. Він не міг причалити до берега, і команда невдовзі померла від голоду іспраги. Душі моряків залишилися на кораблі. Вони і керують ним у вічному плаванніпо безмежних морських просторах.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Є й інший корабель-привид. Це бригантина «Кенаря» – піратськесудно, яке безчинствували в морях в другій половині XVII століття. Ватажокпіратів був людиною патологічної жорстокості. Захопленим у полон людям за йогонаказом зв’язували руки й ноги і кидали живцем у воду, кораблі ж підпалювали.Бандити намагалися не залишати слідів, але чутки про безжалісність цих нелюдіввсе-таки просочилися в прибережні міста.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Військові кораблі полювали за «Кенаря», але негідникам дивнощастило. Вони жодного разу не зіткнулися з озброєними до зубів морськимисудами. Закономірний же фінал настав тоді, коли пірати захопили невеликеторгове судно. На ньому пливла молода жінка з малолітньою донькою.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Ватажок зазіхнув на красу нещасною і грубо поглумився над неюна очах у дитини. Потім те ж саме зробив і з дівчинкою. Вгамувавши свої скотячібажання, він наказав убити обох і викинути їх за борт. Як тільки понівеченітрупи торкнулися води, як на бригантину впало страшне прокляття.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Тіла піратів вкрилися жахливими виразками і струпами. Їхм’ясо стало гнити і відвалюватися шматками. За кілька годин вся команда померлав страшних муках. На третій день людські скелети ожили і стали виконувати своїфункції на кораблі, як живі люди.

<="mso-bookmark: _GoBack;">До наших днів доходять страшні розповіді очевидців, якібачили «Кенаря». Цей корабель-привид з’являється з нізвідки і пливе паралельнимкурсом з зустрычним судном. Быля штурвала, в накинутый накидці, стоъть скелет.На палубі пересуваються такі ж скелети. Їх рухи повільні і незграбні. Вонизиркає порожніми очницями у бік людей, але ніяк не виражають свого ставлення доних.

<="mso-bookmark: _GoBack;">По закінченню деякого часу корабель-привид починає бліднути вчистому повітрі, а потім зникає з поля зору моряків. Зустріч з ним не несенічого хорошого. З судном все буде гаразд, а от з тими, хто чекає членівкоманди на березі, можуть статися серйозні неприємності. Дружини і дочкиповинні тепер побоюватися бути згвалтованими, а батьки і сини пограбованими абовбитими.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Привиди надійно окупували не тільки морські простори. Вони неоминули своєю увагою і залізні дороги. Так Лондонське метро славитьсяпотягом-примарою. Він з’являється на станціях однієї з ліній підземки увечірній час доби. Примітно те, що дана субстанція невидима, споглядати їїстали лише після появи в метрополітені камер відеоспостереження.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Правда в наші дні поїзд-привид чомусь пропав. Може бутинастирливе увагу людей викликало якийсь енергетичний збій, і привид зник змоніторів. Рок<="mso-bookmark: _GoBack;">ів<="mso-bookmark: _GoBack;"> жще два тому фантом регулярно під’їжджав до станцій, але не зупинявся, а наневеликій швидкості рухався повз платформи і зникав у темному тунелю.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Виявити поїзд-привид вдалося абсолютно випадково ще в 50-тіроки минулого сторіччя. Так вже вийшло, що дуже молода пара забрела на одну зістанцій метрополітену. Юнак захоплювався фотографією і був закоханий у дівчину,а дівчині дуже сильно подобався хлопець. Молодики воркували, як голубки, незвертаючи ніякої уваги на гуркіт поїздів.

<="mso-bookmark: _GoBack;">На плечі у новоспеченого закоханого Ромео висів фотоапарат.Він вирішив продемонструвати дівчині свою майстерність, а заодно і відобразитиобраз коханої на фотоплівці. Прекрасне створення встало спиною до рейок, а їїшанувальник навів об’єктив і зробив декілька кадрів. У цей час потяг<="mso-bookmark: _GoBack;">ів<="mso-bookmark: _GoBack;"> не було; простір за спиною дівчинибу<="mso-bookmark: _GoBack;">в<="mso-bookmark: _GoBack;"> абсолютно порожнім.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Юнак був сильно здивований, коли виявив плівку і зробивфотографії. На них чітко проглядався поїзд за спиною його коханої. Йогозображення було <="mso-bookmark: _GoBack;">трохи<="mso-bookmark: _GoBack;"> змазано, так як склад під час зйомки мабуть рухався. Добре розрізнялися вікна.Дивно було те, що в них не було видно жодного пасажира.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Молодий чоловік показав фотографії одно<="mso-bookmark: _GoBack;">му<="mso-bookmark: _GoBack;"> з службовців метро. Той знизавплечима і припустив, що це швидше за все знято ремонтний поїзд. Він не возитьпасажирів, а виконує технічні завдання. На цьому розмова було вичерпано, алеюнак не заспокоївся.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Він багато разів спускався на нещасливу станцію і постійнофотографував. У нього на руках виявилося ще кілька аналогічних знімків. Правдавід цього було мало толку, бо всі відмахувалися від надокучливого молодоїлюдини.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Фотографії стали затребувані тільки через багато років.Таємничий фантом побачили на екранах моніторів: у людей виник величезнийінтерес до цього явища. Уже далеко не юний чоловік пред’явив свої знімки поїзд<="mso-bookmark: _GoBack;">а<="mso-bookmark: _GoBack;">-примари. Нарешті йому повірили іпоставилися з усією серйозністю до теми, яка хвилювала його довгий час.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Щось подібне трапилося в 1986 році в місті Клагенфурті напівдні Австрії. Невелика група французьких туристів вирішила сфотографуватисябіля міської ратуші на Новій площі. Дві сімейні пари встали зовсім недалеко відпрекрасного архітектурного творіння, а  один<="mso-bookmark: _GoBack;"> з них<="mso-bookmark: _GoBack;"> клацнув пару раз фотоапаратом.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Після того, як знімки були зроблені, туристи побачили чіткізображення самих себе на тлі стін, реставрованих ще в середині XVII століття.Фотографії були б відмінної якості, якщо б не невелика світла пляма за головоюодного з чоловіків. При більш уважному розгляді цього дефекту, дочка однієї ізсімейних пар змогла розрізнити в туманному хмарці людські риси.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Виразно проглядався довгий ніс, очі і кучеряве довге волосся.Під лупою можна було побачити й інші дрібні деталі особи. Складалося враження,що це зовнішність благородного і шановано<="mso-bookmark: _GoBack;">ї<="mso-bookmark: _GoBack;"> літньої людини.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Дочка французької пари була заінтригована. Вона спочаткуприпустила, що туманне розпливчасте <="mso-bookmark: _GoBack;">світло<="mso-bookmark: _GoBack;"> на фотографіях – привид, але от чий?Настирлива дівчина вирішила докопатися до істини. Вона пішла в бібліотеку,перерила гори літератури, шукаючи в ній згадка про місто Клагенфурті таКаранта, в якій той перебуває.

<="mso-bookmark: _GoBack;">Незабаром їй вдалося з’ясувати, що будівля ратуші в цьомумісті довгий час належало князям Розенберг<="mso-bookmark: _GoBack;">у<="mso-bookmark: _GoBack;">. У 1918 році воно перейшло у повне володіння міськоївлади. Цілком можна було припустити, що хтось із покійних вельмож не змирився звтратою і залишився у стінах ратуші назавжди.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: